Сценарій літературного заходу для дітей з нагоди відзначення 185-річчя від дня народження



Скачати 158.58 Kb.
Дата конвертації03.07.2017
Розмір158.58 Kb.
#24252


ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР

НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ І КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОЇ РОБОТИ

ПОЕТИЧНА ПАЛІТРА ПОЕТА І БАЙКАРЯ

ЛЕОНІДА ГЛІБОВА
(сценарій літературного заходу для дітей

з нагоди відзначення 185-річчя від дня народження

та 120-річчя з дня смерті поета)

Сценарій: Наталія Ярка

Редактор: Володимир Квітневий

Львів – 2012


У центрі сцени – портрет Леоніда Глібова, в обрамленні вишитих рушників.

На столику – вази з пишнобарвними квітами.


У фойє Народного дому оформлена книжкова виставка творів поета й байкаря Леоніда Глібова. Членами дитячого мистецького об’єднання підготовлена виставка малюнків, витинанок, виробів з пластиліну героїв байок поета. Перед початком дитячого ранку з дітьми проводиться конкурс загадок Леоніда

Глібова. (Додаток 1).


На сцені Ведучі.

Звучить мелодія пісні «Біла казка»

(муз. О. Янушкевича)
Ведучий Сьогодні ми вас познайомимо з життєвим та творчим шляхом видатного українського байкаря Леоніда Івановича Глібова, послухаємо його чудові твори. Наша зустріч присвячена 185-річчю від дня народження та 120 річчю з дня смерті поета.

Народився майбутній поет і байкар 5 березня 1827 року в селі Великий Поділ на Полтавщині. Його батьки були добрими, гуманними й освіченими людьми. Батько – Іван Назарович, служив управителем поміщицького маєтку пана Родзянка. Мати, - Орина Гаврилівна, виховувалася в родині пана Трощинського, в якого домашнім театром керував батько Миколи Гоголя.


Ведуча Малий Леонід зачаровувався українськими народними піснями, звичаями та обрядами селян. Веселий і жвавий хлопчик любив усякі рослини, мав свою грядочку і вирощував на ній різні квіти. Проживаючи неподалік від панського маєтку, малий бігав туди гратися й іноді ставав свідком жорстоких розправ пана над кріпаками, часто заступався за них – і на все життя зненавидів насилля й деспотизм. Чи не тому, за свідченням сучасників, його першим дитячим твором була сатира на одного з місцевих поміщиків.
Ведучий Початкову освіту Леонід Глібов здобував удома: на сьомому році читати навчила мати, писати – пан Родзянко. А місцевий священик навчив хлопця арифметики, латинської і грецької мов і, звичайно ж, Закону Божого. Окрім того, хлопчик міг користуватися поміщицькою бібліотекою. У 1840 році Леоніда відвезли до Полтавської гімназії. Відірваний від родини, він сумував за батьками, рідною домівкою. Туга вилилася в поезії. Так народився перший твір – вірш «Сон».

У 1847 році вийшла перша збірка поетичних творів під назвою «Стихотворения Леонида Глебова» (на російській мові). Радість гімназиста-шестикласника була короткою: розлючений інспектор гімназії не зміг пробачити хлопцеві, що той посмів видрукувати збірку без його дозволу. Невдовзі Глібов захворів, покинув навчання у гімназії і повернувся до батьків.


Ведуча Улітку 1848 року Леонід Глібов перебував у рідній Хорольщині. Саме в цей час до рук юного письменника потрапили дві книжки – «Кобзар» Тараса Шевченка та «Приказки» Євгена Гребінки. Вражений прочитаним, він почав писати українською мовою. Цього ж літа в його зошиті з’являються байки «Вовк і Кіт», «Лебідь, Щука і Рак», «Зозуля й Півень», які були надруковані аж 1853 році.

Послухайте, у виконанні учасників гуртка, ці байки.


На сцені – Хлопець і Дівчинка. Вони читають байку «Вовк і Кіт»

та «Лебідь, Щука і Рак».
ВОВК І КІТ

В село із лісу Вовк забіг…


Не думайте, що в гості, братця!
Ні, в гості Вовк не забіжить;
А він прибіг, щоб де-небудь сховаться;
Проклятий люд з собаками настиг…
І рад би Вовк в які ворота вскочить,
Та лишенько йому,— куди не поглядить —
Усюди Вовченька недоленька морочить,—
Хоч сядь та й плач;
Ворота, як на те ж, кругом усі заперті,
А дуже Вовкові не хочеться умерти
(Бо ще він не нажився, бач!),
А гірше од людей — од видимої смерті…
Коли глядить —
На загороді Кіт сидить,
На сонечку мурликає-дрімає.
Підскочив Вовк і до Кота мовляє:
— Котусю-братику! Скажіть мені скоріше,
Хто із хазяїнів отут усіх добріше?
Я хочу попрохать, щоб хто мене сховав
На сей недобрий час. Я б у пригоді став!.
Чи чуєш гомін той? За мною то женуться!.
Котусю-батечку! Куди ж мені поткнуться?.
— Проси мерщій Степана,
Він добрий чоловік,— Кіт Вовкові сказав.
— Так у його я вкрав барана.

— Ну, так навідайсь до Дем’яна.


— Е, і Дем’яна я боюсь: Як тільки навернусь,
Він і згадає поросятко.
— Біжи ж, аж ген живе Трохим!
— Трохим? Боюсь зійтися з ним:
З весни ще злий він за ягнятко!
— Погано ж!. Ну… а чи не прийме Клим?
— Ох, братику! Теля я в його звів!
— Так ти, бачу, усім тут добре надоїв,—
Кіт Вовкові сказав,—
Чого ж ти, братику, сюди і забігав?
Ні, наші козаки ще з розуму не спали,
Щоб Вовка од біди сховали!
І так-таки ти сам себе вини:
Що, братику, посіяв, те й пожни!

ЛЕБІДЬ, ЩУКА І РАК


 У товаристві лад – усяк тому радіє.
Дурне безладдя лихо діє,
І діло, як на гріх,
Не діло – тільки сміх.

Колись-то Лебідь, Рак та Щука


Приставить хуру узялись.
От троє разом запряглись,
Смикнули – катма ходу…

Щó за морока? Щó робить?


А й не велика, бачся, штука, -
Так Лебідь рветься підлетіть,
Рак упирається, а Щука тягне в воду.

Хто винен з них, хто ні – судіть не нам,


Та тільки хура й досі там.

Ведучий Юнак хотів учитися на медичному факультеті Київського університету, але туди не вступив. Йому судилося стати не лікарем, а вчителем. 1849 року Глібов вступає до Ніжинського ліцею вищих наук князя Безбородька. Однак нещасний випадок змусив Глібова перервати навчання: його батько, переїжджаючи через Дніпро, провалився під лід, застудився і раптово помер. Невдовзі померла й мати. Закінчив ліцей Леонід Глібов уже одруженим чоловіком і знаним байкарем у 1855 році. Потім він учителював: викладав історію та географію у дворянському училищі містечка Чорний Острів на Поділлі. Згодом переїхав до Чернігова, де дістав посаду вчителя географії в чоловічій гімназії.

Леонід Глібов був талановитим педагогом, захопленим своїми предметами, делікатною , висококультурною людиною. Він майже не перевіряв домашніх завдань, виховував у своїх учнів свідоме ставлення до навчання, цікаво вів уроки і ніколи не карав своїх гімназистів.


Ведуча З 1861 року він почав видавати газету «Черниговский листок» і йому доводилося бути і редактором, і автором, і коректором. Глібов – редактор порушував у газеті важливі проблеми того часу, зокрема жіночої освіти, викладання рідною мовою. Свої дописи вміщував під псевдонімом Простодушний. «Черниговский листок» проіснував до 1863 року, коли Валуєвським циркуляром було заборонено українську мову. Також спеціальним указом Валуєва було заборонено «Черниговский листок» у 1863 році. Письменник залишився безробітним, за ним було встановлено суворий нагляд поліції, який тривав понад п'ятнадцять років. І саме в цей час вийшла збірка «Байки Леоніда Глібова». Наказом попечителя Київського округу 500 примірників видання було спалено на книжковому складі як «вредное издание, которое не должно иметь места в народном училище».

У цей же час Глібов пережив смерть улюбленої доньки Ліди. Сам захворів так, що ніхто й не сподівався на одужання, а коли одужав, майже втратив зір. Безробітний і хворий, він поїхав до батьків дружини, де мешкав два роки. Незабаром Глібова спіткало ще одне горе – померла його дружина. І після всіх цих бід поет замовк надовго.


Ведучий У 1867 році Леонід Глібов отримав посаду завідувача Чернігівської земської друкарні, яку обіймав до кінця свого життя. Протягом 60 – 70 років він писав мало, загалом прозово-поетичні фейлетони російською мовою під псевдонімом «Непостоянный сотрудник» та гумористичні вірші за підписом «Капітан Ботвиван», Глібов став душею літературно-мистецького життя Чернігова. Його щотижневі «четверги» охоче відвідували приятелі, літератори й актори. Глібов виявляв великий інтерес до театрального мистецтва, брав участь у роботі аматорського театру.
Ведуча Літературна діяльність Леоніда Глібова активізувалась наприкінці 80-х рр., налагодились зв’язки з дитячим журналом «Дзвінок», де, він публікував свої вірші, загадки, байки й жарти.

Глібов був глибоким ліриком у душі; у його доробку є й ліричні поезії, які вражають пісенністю, романтичністю. Особливо зворушливою є поезія «Журба», яка відома всім як чудова мелодійна пісня, музику до якої написав Микола Лисенко. Прекрасні слова і музика цієї пісні полюбилися людям, і вона стала народною під назвою «Стоїть гора високая». А ще композитор М. Лисенко поклав на музику ліричні поезії Л. Глібова «Думка», «Зіронька» і «Пісня».

Послухайте одну з пісень у виконанні нашого хорового колективу.
Виконується пісня «Стоїть гора високая»

(сл. Л. Глібова, муз. М. Лисенка)
Ведучий У 1891 році у Чернігові відбулося урочисте вшанування Леоніда Глібова з нагоди 50-річчя його літературної діяльності. Листи, телеграми, вітання, ювілейні свята на честь митця свідчили про високе визнання його поетичного таланту. Це вшанування надихнуло поета, він написав нові байки.

У байках Леоніда Глібова нового періоду творчості звучать ноти тяжкого смутку за долю поневоленого народу. наповнюючи образи реальним життєвим змістом, він вдається до створення раніше невідомих у байках сюжетів, вводить баладний, казковий лад оповіді. Замість хижаків, що уособлювали представників кріпосницького устрою, тепер з’являються інші персонажі; критичне вістря спрямовується на засудження паразитизму, тупості, міщанської самозакоханості, чиновницької чванливості й самодурства. У такому критичному світлі постає ціла галерея коників-стрибунців, цуциків, жаб, цяцькованих ослів, мальованих стовпів. Це байки «Ластівка і Шуліка», «Лев на облаві», «Коник-стрибунець», «Цяцькований осел», «Мальований стовп» та інші. Сила байок поета в тому, що майже в кожному творі відчувається народна точка зору на зображувані події і саме байками Леонід Глібов стояв найближче до народу. пройняті любов’ю до простої людини, вони були «головним титулом заслуги сего талановитого поета» писав Іван Франко.

А зараз послухайте байки Л. Глібова у виконанні дитячого драматичного колективу.
Діти читають байки.
ЛАСТІВКА Й ШУЛІКА

Трудяща Ластівка край берега літала,


          Земельку мокрую збирала,
          Щоб хатоньку собі зліпить,
     Щоб де було і їй, і діткам жить,
          Тихеньку долю веселити,
          І бога, і людей хвалити.
          Сидів Шуліка на вербі
          І так до неї обізвався:
               — Дивуюсь я тобі,—
        

       Не раз я придивлявся,


Усе ти між людьми і не боїшся їх,
               Пройдисвітів таких,
     Не тільки що під стріхою співаєш,
               Ще й у вікно літаєш…
          От хоч і я — не в тебе вдавсь,
          Шулікою на світі звуся,
          А лиха від людей набравсь,
     І зло бере, а все-таки боюся;
          Досадно стане хоч кому:
     Тобі привіт, мені — біда велика.—
               А та йому:
          — Я — Ластівка, а ти Шуліка;
          Я людям не чинила зла,
               Де не була,
          А ти подумай, пане-брате,
          Яке життя твоє завзяте:
      Ввесь вік курчат і пташечок хапав,
          Ні ласки, ні жалю не знав.

          Давно-давно мовляють люде:


     Що добренько роби, то добре й буде.

ЛИСИЦЯ Й ВИНОГРАД

   Прибігла раз Лисичка у садок;
     Вподобавсь дуже їй привітненький куток —
І гарно погулять, і любо подивиться,
     То тим, то сим там можна поживиться.
          Глядить —
     На тичках виноград висить,
     Густесенько, аж тички нахиляє.
     «От,— дума,— снідання смачне;
Усяка ягідка неначе привітає,
     Неначе каже: їж мене».
Та от біда яка: відкіль вона не гляне,
Де не зопнеться — не достане;
     Облизує роток —
Хоч би десяток ягідок.
— Бач,— каже,— люди як хитрують,
     Неначе носом чують…—
А на вершечку поравсь Горобець:
     Усюди він, проворний молодець,

Примазаться уміє на дурничку,—


     На те вже вдавсь.
     Побачив він Лисичку
     І зараз обізвавсь:
— Здоровенька була, Лисичко!
Поласуй з нами, молодичко!
А виноград же то який!
У вашому гаю не виросте такий!.—
Лисичка думає: цвірінькало ти сучий,
Без тебе знаю я…— Ні,— каже,— нам не йде,
     Кислючий-прекислючий —
     Оскома нападе! —
Розсердилась вона і подалась додому,
Жалкуючи, що бігла по-дурному.

     Так завидющий чоловік


     На брехні верне свій язик;
     Чого не втне чи не достане —
          Усе погане.

ЛИСИЦЯ Й ОСЕЛ

— Відкіль бредеш ти, голово лиха? —
Лисиця так мовля Ослові.
— Дивився, як там Лев здиха
Аж ген у тій діброві!
Піди, паньматко, подивись;
Ти ж зналася із ним колись…
І! Що тепер із ним зробилось!
Де в біса й сила тая ділась!
А то, було, як гуконе —
Не втямиш з ляку, де б сховався,—
Таке було те пугало страшне!
Мабуть, його весь світ боявся…
Тепер лежить, неначе пень,
І ніч, і день.
Ніхто його вже не боїться,
Усяк безпечно йде дивиться.
Хто схоче — добре ускубне
За вражий чуб його зубами,
А хто під боки стусоне —
Чи дрюком, чи рогами.
— А ти, запевне, не посмів?! —

Йому підсміює Лисиця.


— Оце-таки! Чого ж дивиться?
І я його раз захмилив,—
Нехай і наших знає!

А й в людях такечки буває,—


Чи то вже світ тепер такий:
Поки ти чим кому страшний,
Усяк тебе і поважає;
А тільки як-небудь спіткнись,—
Дивись —
Хто й поважав, той лає.

ХЛОПЧИК І ГАДЮКА

Хлоп’я в садку собі гуляло
Та й забажало
На іграшки ужа піймать.
(Воно гніздо його назнало —
Так як утерпіть, щоб не взять?)
Побігло, засадило руку
Та й витягло — Гадюку…
Злякався Хлопчик, аж поблід;
Стоїть, як стовп, і не тікає.
Гадюка дивиться і так йому мовляє:
— Бач, дурнику! Робити так не слід…
Ти знаєш, що за се буває?
Узять би добре укусить…
Та хай вже сей раз Бог простить;
А вдруге лишко буде, чуєш?
Гляди ж — шануйся, стережись;
Робити так не вчись
Та роздивляйся, з ким шуткуєш!

НА ТОКУ


Раз Півень, риючись даремно у садку,
Побачив ворох жита на току
І зараз кинувся туди хазяйнувати,
Ще й Курочку покликав помагати.
Прийнявся Півень жито розгрібать
І буйні зерна вибирать.
Недовго довелось клювати,
Бо вийшов Господар із хати,

Гостей непроханих пугнув,


А Півень, мов наперекір, гукнув:
— Курлю! Який се чорт там ходить? —
Неначе доглядає, а не шкодить.
— Ще й розкудачився!. А киш відсіль! —
Гукає Господар і зо зла кинув бриль.
Злетів на лісу Півень, сорому не знає,
А Курочка пішла тихесенько сама.
— Ох, то-то, то-то, то-то,— промовляє,-—
Свого нема…

Навчає баєчка великого й малого,


Бо заповідано давно,
Що краще зернятко своє одно,
Ніж цілі ворохи чужого.
І не на свій, як кажуть, коровай
Очей не поривай.

ОРАЧІ І МУХА

У полі Орачі на ярину орали,
І Муха там була,
І хоч її, непрохану, ганяли,
Одначе крадькома і їла, і пила,
Бо звикла змалечку кохаться у чужому.
Надвечір Орачі верталися додому,
І Муха там на розі у вола.
Зустрівсь Комар на лузі край села
Та й каже сміючись: — Добривечір, сестричко!
А ти вже тут чого, моя перепеличко?
Кума чи родичка кому? —
А та йому:
— Бов-бов! Раденький, що дурненький!
Хоч довгий ніс, та розум коротенький,
Бо комарі не сіють і не жнуть…
Ти роздивись: у полі ми орали,
Раненько почали, ввесь день не оддихали,
Тепер додому час, з вечерею нас ждуть.

Ми й між людьми чимало знаєм


Брехливих прихвоснів таких;
Вертяться скрізь, щоб бачили і їх:
І ми, мов, тут — турбуємось і дбаєм!

ДВІ БОЧКИ

Дві Бочки їхало колись селом:


Одна з горілкою, повненька,
Друга — порожня, тож слідком.
Та, що з горілкою,— тихенько,
Повагом йде собі та йде;
Порожня ж так тобі пустує,
Та так брика, та так басує,
Що аж на все село гуде.
Хто йде — і з ляку швидш звертає,
Та ще й налає:
«Який се враг її приніс?
Нехай їй біс!»

Хто про свої діла стрекоче,


Кому й не слід, коли захоче,
Тому усяк мерщій зверта,
Бо він такий, як Бочка та:
Усіх од себе проганяє.
Зате розумний чоловік
Живе тихесенько ввесь вік,
Не торохтить і не гукає —
Та й місце має.

ЧИЖ ТА ГОЛУБ

Весною Чижик молоденький,
Такий співучий, проворненький,
В садочку все собі скакав
Та якось в западню й попав;
Сердега в клітці рветься, б’ється…
А Голуб бачить та й сміється:
— А що? Попавсь? От тобі й на!
Вже, певно, голова дурна…
Не бійсь, мене б не піддурили,
Хоч як би не хитрили,
Бо я не Чижик! Ні… оце! —
Аж гульк — і сам піймавсь в сильце.

Ото на себе не надійся,


Чужому лихові не смійся!

Ведуча У 1893 році стан здоров’я Глібова значно погіршився.

Зі спогадів друзів відомо, що з початку цього року він уже не виходив з дому, друкарнею керував через сина Олександра, твори ж продовжував писати під лінійку з лупою. За п’ять днів до смерті поет продиктував близькому приятелеві останню байку «Огонь і Гай», якій судилося стати своєрідним заповітом байкаря. Байка з думою про «молодіж любую, надію нашу, квіти» - про дітей.

10 листопада 1893 року Глібова не стало. Чернігів урочисто поховав свого великого поета. На смерть Леоніда Глібова Володимир Самійленко написав зворушливого вірша:

«Прощай, поете наш! Ти чесно в світі жив,

Працюючи не знав ти зради.

Із шляху певного тебе не відхилив

Ні острах, ні життя принади…

І от – замовк твій глас, погас промінь ясний,

Що в темному світив околі…

Але не вмер поет у пам’яті людській!

Згадаємо тебе в недоленьці лихій

І в кращий час нової долі!

Ведучий Після смерті поета у 1895 році його син видав збірку «Байки Леоніда Глібова». В ній було надруковано 88 байок, а у 1904 році давній друг Л. Глібова О. Тищинський з допомогою сина поета підготував і видав найповніше дожовтневе видання під назвою «Твори Леоніда Глібова». Сюди увійшли всі 107 байок, казки, жарти, ліричні вірші, епітафії, уривок з незакінченої поеми «Перекотиполе» та п’єса-жарт на одну дію «До мирового».

В наш час вийшла багаторічна праця дослідників творчості видатного байкаря «Леонід Глібов. Твори в двох томах». Плодотворні зерна, принесені в літературу Леонідом Глібовим, дають щедрі сходи в нових творчих поколіннях.

Пам'ять про видатного байкаря залишається в свідомості нових поколінь. Він є і буде улюбленим поетом українського народу. на його батьківщині у Веселому Подолі, вдячні нащадки спорудили пам’ятник Леоніду Глібову. З високого постаменту дивиться поет у широкий рідний степ, немов промовляючи:

Там ясная зоря, як радість привітала,

Літала на коні там молодість моя…



Рекомендований репертуар дитячої музики до сценарію:

«Зима і Весна» опера-казка муз. М. Лисенка

«Пан Коцький» опера-казка муз. М.Лисенка

«Коза-Дереза» опера-казка муз. М. Лисенка

«Різні барви у природи» муз. Н. Рубальської

«Пісня сонячних промінців» муз Н. Рубальської

«Казковий світ» муз. М. Ведмедері

«Пролісок» муз. А. Олейникова

«Хмаринки» муз. А Антонюк

«Запроси до казки» муз І. Тарнавської


Додаток 1


Добірка акровіршів*-загадок Леоніда Глібова

(*акровірш – вірш, в якому перші літери рядків утворюють слово або речення)
Що зашкварчить?

Колись давно і десь далеко
Один ледаченький козак
Весь вік прожив, як кажуть, легко,
Бо добре жити так.
Аж і йому поталанило,
Свиня навчила, як робить;
«Клади на сковородку діло:
А потім їж, як зашкварчить».

Що за птиця?

Між людьми, як пташка, в’ється,
У людей і їсть, і п’є;
Ходить старець, просить, гнеться,
А у неї всюди є.

 Хто хвастає?

«Я таке, що всякий знає,
Бо на мене світ увесь
Ласо дуже поглядає»,—
Обізвався хтось і десь.
«Кращі, може, є від тебе,—
Одмовля чийсь голосок,—
І приманюють до себе
Гарні очі і роток.
Роздивися, милий друже,
У кого краса видніш,
Шелестиш про себе дуже,
А мене кохають більш».

Хто сестра і брат? 

«Глянь на мене, вітрику, чи гарно


               прибралась?
Рано до схід сонечка росою вмивалась,
Є у мене листячко, пахучії квіти,
Чому ж мені, вітрику, ой чом не радіти?
Краще в полі нашому над мене немає,
Аж до моря славонька про мене літає,
Із моєї сипанки смачна страва буде,
Поливку і маслечко дадуть добрі люде!»
«Рівна, сестро милая, нам доля з тобою, —
Обізвався братичок десь за бороною. —
Скрізь по людях склалася і про мене слава,
Он і в полі, вітрику, кипить моя страва».

Хто розмовляє?

«Ой я бідна удовиця, —


Стала хникать жалібниця, —
Он калина, — їй не так!
Кажуть, пісні їй складають,
А про мене забувають,
І ніхто ніде ніяк!.»
«Стій лиш! Слава не брехуха, —
Обізвалась джеркотуха,
Розбирає, що і як!
От я славі догодила,
Кашку діточкам варила,
А тобі не вдасться так».

 Хто вони?

Гордовиті городяне,
Роботящії селяне
Однаково люблять їх.
Шапку скине, хто зустріне,
Є багато — щастя плине
На розумних і дурних.
Як їх в світі не любити?
Тільки з ними добре жити,
А без них ні в сих ні в тих.

Хто вона?

Лиха зима сховається,
А сонечко прогляне,
Сніжок води злякається,
Тихенько тануть стане,—
Оддалеку бистресенько
Вона до нас прибуде,
Кому-кому любесенько,
А дітям більше буде.

 Хто бреше?



Колись я нудилось
У срібнім кайдані;
Розбила неволю
Чубатая пані,
А я на Вкраїну
Тихенько нищечком…
Колись на Великдень
Оддячу яєчком!

 Хто баба?



Сидить хитра баба аж на версі граба.
«Ой не злізу з граба! — дурить діток баба.—
Вловіть мені тую курочку рябую,
А я подарую грушку золотую».
Каталог: wp-content -> uploads -> 2014
2014 -> Правила прийому до аспірантури та докторантури київського національного університету культури І мистецтв
2014 -> Програма дисципліни «іноземна мова (англійська)»
2014 -> Урок №02. 10. 2014. Розділ І. Візуальні мистецтва Тема Архітектура світу
2014 -> Програма фахових випробувань для бакалаврів напряму
2014 -> Методика превентивного
2014 -> Методичні вказівки для самостійної роботи студентів денної і заочної форм навчання
2014 -> Особливості дистанційної освіти в медицині д м. н. Уляна Лущик
2014 -> Основипсихогенетик и

Скачати 158.58 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©www.uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка